Особливості роботи практичного психолога з дітьми «групи ризику» 

1. Загальна характеристика категорії "важких” дітей.
      Шкільному психологові часто приходиться мати справу з дітьми, які значно відрізняються (при чому зі знаком " – " ) від інших дітей. Прохання до психолога "якось вплинути” на того чи іншого "важкого” школяра – одне з найбільш частих звернень зі сторони вчителів і батьків. При цьому в категорію "важких” попадають дуже різні учні: невстигаючі, недисципліновані, діти з різного роду нервовими і психічними розладами, підлітки, що стоять на обліку в комісії у справах неповнолітніх, на кінець, просто діти з так званих неблагополучних сімей. Це висуває перед шкільним психологом проблему вибору адекватних методів психологічної і педагогічної роботи з "важкими” учнями.

2. Діти, що потребують медичної допомоги.
      Як відомо, у сучасній масовій школі навчається досить велика кількість дітей зі значними відхиленнями від медичної норми. Навчання і виховання таких дітей ставить перед школою щонайменше дві проблеми : по – перше, як допомогти їм нормально розвиватися і, по – друге, як звести до мінімуму можливі негативні наслідки їх спільного навчання з іншими дітьми. І ось саме шкільний психолог бере найбільше участі у розв’язанні цих проблем.
      Перш за все, необхідно своєчасно виявити тих дітей, яким необхідна консультація дефектолога, психоневропатолога чи психіатра ( з метою опера-тивної постановки медичного діагнозу і надання медичної допомоги). Шкільний психолог часто є тим першим спеціалістом, який може сприяти такій ранній діагностиці, і це необхідно розглядати як одне з важливих завдань його роботи.
      Якщо результати психодіагностики підтвердили необхідність надання медичної допомоги, то наступним етапом, є робота психолога з батьками хворих дітей, бо, зрозуміло, що саме звернення до лікаря у більшості випадків залежить від батьків.
      Завдання психолога, в тактовній формі, але чітко і аргументовано пояснити ситуацію, важливість і необхідність звернення до спеціаліста – медика.
      У роботі з дітьми, що потребують медичної допомоги, психолог виконує перш за все функції консультанта, свого роду посередника між такою дитиною і лікарем, вчителем, батьками, однокласниками. Звичайно, не можна виключити і можливості проведення деякої власне психологічної роботи з дитиною, в процесі якої шкільний психолог може проводити ко-рекцію окремих форм поведінки, самооцінки тощо. Однак ця робота повинна розглядатися лише в якості одного із елементів загального процесу лікування дитини.

3. Соціально – педагогічно занедбані діти.
      Соціально–педагогічна занедбаність – це стан особистості дитини, який проявляється у несформованості у неї властивостей суб’єкта діяльності, спілкування, самопізнання і виявляється у порушенні образу "Я”.
      Соціальна занедбаність формується під впливом соціальних умов, в яких розвивається дитина. ЇЇ основними проявами в дитячому віці є нероз-винутість соціально–комунікативних якостей і властивостей особистості, низька здатність до соціальної рефлексії, труднощі в оволодінні соціальними ролями.
      Педагогічна занедбаність зумовлена перш за все недостатками навчально–виховної роботи, наслідком яких є несформованість дитини як суб’єкта навчально – пізнавальної, ігрової та інших видів діяльності. Її проявами є важконаучуваність, важковиховуваність дитини, тобто власне педагогічні труднощі.
      Соціальний і педагогічний аспекти занедбаності взаємозв’язані і взаємозумовлені.
      Зовнішніми причинами соціально педагогічної занедбаності в дитячому віці є дефекти сімейного виховання, на які накладаються недоліки і прорахунки у навчально–виховній роботі в дитячому садочку і школі, зокрема дегуманізація педагогічного процесу і сімейного виховання.
      Внутрішніми причинами виникнення і розвитку занедбаності дітей можуть бути індивідуальні психофізіологічні і особистісні якості дитини: генотип, стан здоров’я, домінуючі психоемоційні стани, внутрішня позиція, рівень активності у взаємодії з оточуючими та ін.
      В залежності від характеру динаміки, вираженості ознак занедбаності, рівня адаптації до соціального середовища і рівня оволодіння соціально значущою діяльністю виділяють латентну (легку), початкову (середню) і яскраво виражену ступінь соціально–педагогічної занедбаності дитини.
      Овчаровою Р.В. розроблений метод комплексної експрес–діагностики соціально–занедбаних дітей. В основі методу лежать незалежні характерис-тики дитини педагогом і психологом. Одночасно ведеться спостереження за дитиною, вивчаються її продукти діяльності, медична картка, проводяться бесіди з батьками.

4. Діти з девіантною поведінкою.
      Девіантна поведінка - система вчинків або окремі вчинки, що суперечать прийнятим у суспільстві правовим чи моральним нормам. Основними видами девіантної поведінки є злочини і аморальна поведінка, а також поведінка, спрямована на саморуйнацію особистості ( наркоманія, суїцид тощо).
      Виділяють такі прояви девіантної поведінки у дітей та підлітків:
- Алкоголізація ( зловживання алкоголем), пияцтво;
- Адективна поведінка ( немедичне вживання наркотиків) та підліткова наркоманія, токсикоманія;
- Агресивна поведінка;
- Суїцидальна поведінка;
- Психічні розлади;
- Протиправна (делінквентна) поведінка;
      Психологічна робота з дітьми та підлітками, схильними до девіантної поведінки, вимагає дослідження умов і чинників, що її спричинили.
      Соціальні і психологічні чинники, що спричиняють формуванню девіантної поведінки.
      Девіантна поведінка дитини є результатом взаємодії умов формування її особистості в сім’ї, школі, неформального спілкування з дорослими і однолітками та психічних рис , що знижують адаптивні можливості індивіда.
      До психологічних передумов девіантної поведінки належать такі особливості психіки, як : нервовість, дратівливість, нестійкість уваги, вольових якостей , надмірна імпульсивність, тривожність. Вони роблять дитину чутливою до психотравмуючих ситуацій, зменшують її здатність опиратися негативним соціальним впливам. Проте до девіантної поведінки вони можуть привести внаслідок дії негативних чинників соціального оточення.
      Основні напрямки психологічної роботи з дітьми з девіантною поведінкою.
      Метою психологічної роботи з дітьми ( неповнолітніми ), схильними до девіантної поведінки, є створення умов для повноцінного фізичного і психічного розвитку зазначеної категорії дітей, успішної їх соціалізації, подолання особистісних проблем і конфліктів з оточенням.
      Психологічна робота здійснюється в таких напрямках:
- Профілактика девіантної поведінки неповнолітніх – комплекс заходів, спрямованих на попередження, подолання або нейтралізацію чинників, що спричиняють девіантну поведінку дітей (лекції, бесіди, виступи на батьківських зборах, педагогічних радах, спрямовані на підвищення психолого-педагогічної культури батьків і вчителів).
- Психолого–просвітницька робота та робота, спрямована на розвиток особистості дитини (факультативні курси психології і валеології в навчальних закладах, психологічні тренінги, розвиваючі ігри, правова освіта дітей та підлітків).
- Надання психологічних консультацій дітям з девіантною поведінкою, батькам, вчителям.
- Психологічна корекція та реабілітація (індивідуальна та групова психотерапія, створення навколо дитини позитивного педагогічного оточення, налагодження сприятливої атмосфери у сім'ї).

Література
1. Баженов В.Т. Воспитание педагогически запущенных подростков. – К., 1986.
2. Захаров А.И. Отклонения в поведении ребенка. – М., 1993.
3. Невский И.А., Колесова Л.С. Подростки группы риска в школе. – М.: 1997.
4. Овчарова Р.В. Технологии практического психолога образования. М.: Сфера, 2000. – С.219 - 261.
5. Рабочая книга школьного психолога /Под ред. И.В.Дубровиной. – М.: Просвещение, 1991. – С.163 – 215.