Технологія подолання проблемної поведінки

підлітка з неповної сім’ї

Крок перший: «Наздогнати».

         Головне завдання –налагодити емоційний контакт з дитиною, тому:

-         не бійтеся відкрито виражати співучасть дитині. Дуже часто батьки обмежуються епізодичним спілкуванням і всі проблеми діти вирішують самі. При цьому батьки забувають, що вони – найближчі для дитини люди, які можуть допомогти дитині „тут” і „зараз”, бо фізично перебувають поруч з нею;

-         - „співчувайте безоцінно”. Інколи батькам вкрай важко втриматися від зауважень: „Ось бачиш, якби ти не...”. Отже, він співчуває з „виховною метою”, що суперечить самому змісту співчуття. „Безоцінно” виражати співчуття можна з „констатації” відчуття  дитини: „Звісно, неприємно, боляче..., коли... (не вдається, чуєш від...)” або „Мені шкода, що...”. Також слід пам’ятати, що з якої причини дитина не переживала б (з власної вини чи ні), вона гідна того, щоб їй співчували.

Крок другий. „Приєднатися”.

     Головне завдання – продемонструвати підліткові: „Я тебе розумію, я з тобою”. Це дуже важливо у всіх „гострих” випадках, таких як:

1.     Сльози, чим старша дитина, тим серйозніша причина для сліз, і говорити на болючу тему складно. Можна використати „метод перелічування”: „Ти плачеш, тобі неприємно з… (перелічуємо училище, однолітків, сім’ю…). Часто за дуже сильних почуттів підліток просто не може говорити. Постійте поруч – ваша присутність допомагає і без слів. Якщо дитина добре реагує на гумор, можна спілкуватися у співчутливому гуморі: «Сльози – річ, звісно, непогана, проблему в них  утопити можна (особливо, якщо вона плавати не вміє). Тільки давай краще висохнемо (пропонуєте носовичка) і поговоримо…».

Іноді підлітки (особливо юнаки) бурхливо реагують на спроби співчуття, виливаючи свою образу на того, хто співчуває. При цьому реакція може бути агресивною, грубою (А я тебе не просив… Тобі що до цього… Відчепись…). Це не свідчить про те, що дитина хоче вас образити і не потребує допомоги. Навпаки – дуже потребує і при цьому не вірить у можливість розв’язання проблеми чи справедливість. «Приєднатися» у цей момент можна, якщо:

а) не зважати на свої неприємні відчуття після того, як дитина відмовилася від допомоги. Недопустимо звинувачувати її у відповідь. Слід пам’ятати, що відповідь дитини зараз адресована насправді не вам, а кривдникові. Можна трохи помовчати, дати підлітку  заспокоїтися і вже потім починати розмову;

б) використати «парадоксальне» приєднання. Почніть фразою «Оце так довели люди!», після того, як правило, дитина заспокоюється. Далі продовжуємо спокійно і доброзичливо. «Вибач, що «чіпляюся» до тебе, але я не можу, коли когось так ображають. Може, спробуємо якось впоратися з неприємністю?».

Якщо підліток і після цих спроб не йде на контакт, не засмучуйтесь. Дитина має право на самостійне вирішення проблеми, а дорослому в такому разі важливо продемонструвати їй, що вона не залишається сам на сам з проблемою і що є підстрахування. У такому разі можна використати «відхід з приєднанням»: «Поважаю людей, які вирішують свої проблеми самостійно. Гадаю, з твоєю рішучістю в тебе все буде добре. Але якщо захочеш поговорити на цю тему (маємо на увазі проблему дитини), дай мені знати».

2.     Бійка, розкидання речей, кидання меблів чи інші вияви агресивності – гостра ситуація. Щоб не повторювати звичних стереотипів («Що ти собі дозволяєш!»), треба пам’ятати:

щоб дитина не говорила або не робила у даний момент, їй зараз погано, як нікому. Це SOS! Дитина «тоне» у ситуації, а ті, хто не вміє плавати, дуже часто заважають рятівникам;

якщо дитина розкидає речі, б’є меблі, досить притримати її за руку: «Тихо! Тихо! Книжка (стілець, портфель…) тут ні до чого!». Майже у половині випадків можна почути відповідь: «А я до чого?». Заперечувати не треба. Можна спробувати вийти з гострої ситуації з гумором: «Так, ти ні до чого. Ну, лежить ця річ не на своєму місці, тл нехай начувається…! Важливо пам’ятати, що дитині в цей момент складно впоратися з роздратуванням, і тому вихователеві не слід бути агресивним;

як правило, після афективного спалаху дитина відчуває спустошеність і не готова до співбесід. Дайте їй змогу відпочити (добре, якщо під наглядом дорослого) в обов’язково поговоріть наодинці трохи пізніше.

Крок третій. «Вирішуємо проблему»

         Цей етап досить складний через неможливість передбачити всі тонкощі ситуацій, які спричинили проблеми дитини. Спробуємо зупинитися на найпоширеніших

І. Проблема у спілкуванні з однолітками. Ознаки: дитина поводиться агресивно з іншими дітьми, б’ється, зачіпає інших, у колективі її не люблять, не хочуть товаришувати тощо.

Причина. Частіше дитина складний через неможливість передбачити всі тонкощі ситуацій, які спричинили проблеми дитини. Спробуємо зупинитися на найпоширеніших.

Для таких дітей типовою є фраза: «Він (вона) перший почав…», причому, якщо спробувати владнати конфлікт, дитина згадує «гріхи» кривдників аж до дитячого садка. Слова вихователя про те, що дитина ображає інших, результату, як правило, не дають, оскільки така поведінка дитини пов’язана із самозахистом, основаним на особистісних проблемах і невпевненості). Причиною особистісних проблем часто є мікроклімат у сім’ї. Дитина рано звикає до агресивно-несправедливого ставлення до себе з боку членів сім’ї (батьків, старших дітей) і переносить свій досвід на спілкування з іншими дітьми як своєрідний спосіб «боротьби за виживання».

Основна стратегія роботи вихователя у цьому напрямі може бути сформульована так: «наша сім’я для тебе – острівець безпеки, тут тебе зрозуміють і допоможуть. Тут тобі ніщо не загрожує!».

1.     Робота з дитиною

Дослідження «провокаційних» ситуацій і «провокаторів», якщо такі є. Це зручно зробити наодинці з дитиною у такій формі: «Мені хотілося б дізнатися твою думку про твою сім’ю. Я приготувала для тебе запитання, чи тобі не складно буде мені допомогти?».

         Дитині письмово або усно пропонуємо запитання у формі незакінчених речень (методику подано в додатках). Якщо підліткові складно  відповідати в усній формі, можна використовувати підказку в дужках. У наведених запитаннях відповідями можуть бути як ситуації, так і «конкретні особистості». Підліткові слід сказати, що він може відповідати, як сам вважає за потрібне.

         Якщо підліток охоче йде на контакт, можна спробувати поговорити «про життя», намагаючись з’ясувати, як дитина сприймає сімейне оточення і світ загалом, ставлення до себе за такими запитаннями:

·        Ти змалював свою сім’ю так…

·        Як ти вважаєш, чи діти в інших сім’ях так само поводяться?

·        А дорослі люди?

·        Якби ти був чарівником, яких би рис характеру додав батькам?

·        А собі?

·        Як ти вважаєш, коли твої кривдники тебе ображають, вони радіють чи сердяться? А ти?

·        Ти швидко пробачаєш образи? Якщо не вдалося відразу відповісти на образу, чи тобі хочеться помститися?

·        При цьому ти буваєш задоволеним:

·        А що б ти пробачив іншому, якби тебе попросили?

Останнє запитання – спроба корегувати? «Давай з тобою домовимося. Спробуй поспостерігати за собою і в моменти, коли почуваєшся ображеним не дуже сильно, скажи собі?»він такий самій, як і я. Це дрібниці, і я його пробачаю». А в кінці дня скажи мені, скільки дрібних образ тобі вдалося «погасити».

     Побажання вихователю. Діти, які агресивно захищаються, потребують постійної уваги. Це важливо доля безпеки дитини та її оточення, а також для демонстрації дитині підтримки у складних моментах спілкування, допомога в регулюванні поведінки.

Зазвичай усі дитячі суперечки відбуваються за відсутності дорослого, тому в ситуаціях загострення відносин потрібно якомога більше наглядати за учасн6иками і (в разі необхідності) «розділити територію». Наприклад, якщо для виконання якоїсь справи вам потрібно залишити дітей самих, а ви відчуваєте, що атмосфера «наелектризована» або напередодні була бійка, можна запропонувати індивідуальні завдання або доручення. За наявності ворогуючих сторін можна дати роботу, не пов’язану зі спільними діями дітей (наприклад, прибрати у підсобці в присутності вихователя). Це особливо важливо, якщо дитина перебуває у стані «хронічної війни».

Слід цікавитися станом рівня конфліктності на початку врегулювання ситуації. Обов’язково треба заохочувати і відзначати найменші досягнення «миру і порозумінні». Для стимулювання позитивних змін дитині можна сказати, що багато хто помітив: спілкуватися з нею стало приємніше.

2.     Робота з класним колективом

Основні завдання: зняти напруженість у стосунках, зняти стереотипи сприйняття дитини («ярлики»), знайти друзів для дитини, знайти спільну справу. У додатках запропоновано ігрові методики для розв’язування цих завдань.

ІІ. Пасивність, байдужість, замкнутість

Ознаки. Дитина поводиться надто тихо, не виявляє ініціативи, майже ні з ким не спілкується, учням легко її довести до сліз або спалахів відчайдушної агресії. У колективних справах така дитина грає роль присутньої, може навіть просто піти посидіти в куточку. Можу виконувати доручення (і дуже добре), але відмовляється, пояснюючи тим, що не впорається.

Причини. Закореніла невпевненість у собі, комплекс невдахи, наднизька самооцінка, особливе само сприйняття. Іноді це може бути обумовлено раннім негативним досвідом дитини, яка почувалася емоційно занедбаною в сім’ї, недооціненою у початковій школі, і якщо, говорячи про агресивну дитину, ми маємо на увазі стан «зацькованого собаки», то в цьому випадку дитина, наче мишеня, що не тільки зневірилася у можливості одержати допомогу і увагу до своїх потреб, а й звиклася з тим, що вона її негідна. Дитина не намагається протистояти неприємностям, часто перебуває у стані апатії, депресії.

Стратегія роботи педагога з такими дітьми полягає у з’ясуванні причин пасивності дитини, зміцненні впевненості, підвищенні самооцінки, навчанні дитини засобам самодопомоги, залучення її до загальних справ.

1. Робота з дитиною

Для з’ясування причин пасивності потрібно проаналізувати стиль взаємин у сім’ї, звернувши увагу на такі моменти:

·        Чи не є батьки (або один із них) неврівноваженими, агресивними, надмірно активними, такими, що зловживають алкоголем;

·        Чи не є дитина бездоглядною;

·        Які вимоги ставлять батьки до дитини, чи вони не завищені.

Можна також застосувати метод незакінчених речень (текст у додатках). Роботу можна проводити індивідуально або в групі, згідно з обраною формою проведення модифікуючи інструкцію. Індивідуальна робота: «Ти цікавий і сором’язливий юнак (дівчина). Мені дуже хотілося б познайомитися з тобою ближче. Будь ласка, дай відповіді на ці запитання, а потім ми з тобою обговоримо…». Групова робота: «Діти, багато хто з вас хоче дізнатися про особливості свого характеру. Я пропоную вам відповісти на запитання, доповнюючи речення своїми роздумами. Результати ви одержите через деякий час»

     Коригувальна робота полягає у тому, щоб «витягнути» таку дитину з її «черепашки».Для цього потрібно систематично працювати як із самою дитиною, так і з колективом, оскільки кожна дитина потребує індивідуального підходу. У додатках наводяться кілька вправ, з яких вихователь може обрати найдоцільнішу для дитини.